Зробити міжнародну спільноту свідками справжніх наслідків війни, а не просто глядачами моторошного кіно. Таку мету має проєкт з візуалізації ландшафтів війни – 3D-зйомок наслідків ворожої окупації у звільнених містах і селах. Одним із його учасників був переможець грантової програми “Talents for Ukraine” від KSE Foundation Юрій Андрієнко.
Цей проєкт унікальний – уперше в світі наслідки війни було знято у технології VR. Така зйомка не просто максимізує ефект присутності – вона допоможе довести у міжнародному суді злочини росіян, адже наразі не існує методів для підробки таких відео, каже Юрій.
У нашому інтерв’ю переможець грантової програми розповів про важливість фіксації ландшафтів війни, виїзд з окупованого Донецька та вертикальні ферми, які можуть стати новим майбутнім для агросектору.
Подати заявку на грантову програму «Talents for Ukraine»
Як з’явилась ідея 3D-візуалізації ландшафтів війни?
Все почалося з того, що мої знайомі військові журналісти знімали літак «Мрія» у Гостомелі через 4 години після деокупації на VR-камеру. Коли я одягнув окуляри віртуальної реальності, то відчув, що я прям там, коли це все відбувалось. Тоді з’явилась ідея записати нашу історію, тому що історію можна спаплюжити. Особливо, коли ворог приходить до України. Я хочу закарбувати в пам’яті, що Росія – це погано, це зло.
Одна з цілей проєкту – показати реалії війни закордонній аудиторії
Коли ми дивимось відео, ми є глядачами, а коли ми у VR-окулярах, ми стаємо свідками подій. Ми показували зняті нами кадри багатьом послам та консулам з різних країн. Один раз показали кадри головному редактору BBC з Британії, після чого він заплакав. Ми йому тоді показували село Мощун, повністю зруйноване. У майбутньому ці кадри можна використовувати в міжнародних судах, як фіксацію злочинів Росії на території України. Ми знімаємо такі кадри, для яких на даний момент не існує технології, яка б дозволяла їх підробити.
Розкажіть, як ви подалися на грантову програму «Talents for Ukraine»?
Насправді я пробував податись десь разів п’ять, і тільки на шостий мене обрали. Це історія про те, що праця перемагає талант, якщо не здаватись і розвивати свої ідеї.
Грант склав $5 000, на що витратили кошти?
У першу чергу на інвестування в себе. Я хотів прочитати багато книжок з вертикального фермерства, маркетингу, також витратив частину гранту на курси з англійської мови. Більшість гранту я витратив саме на навчання.
Які перші відео вдалось зняти у технології віртуальної реальності?
Перші кадри після звільнення Київської області з Мощуна і Іванкова нам надали знайомі, а потім ми поїхали знімати в Харківську область. Коли наші військові пішли в контратаку, ми якраз їхали в Ізюм та Куп’янськ. Саме тоді я зрозумів, що ми переможемо. Ми хотіли зафільмувати та задокументувати саме ці свіжі руйнування після деокупації Харківщини, щоб показати їх світові.
Як відбувається VR-зйомка?
Відео знімається на спеціальні VR-камери. Ніхто ще в світі не знімав війну на VR-відео, і ніхто до нас не знімав action відео на VR. Коли ти їдеш на машині у VR-окулярах та керуєш дроном, ти можеш все побачити. Дрони ще не пристосовані для того, щоб знімати з VR-камерами. Тож нам довелось перезібрати дрон і прикріпити до нього VR-камеру за допомогою військових спеціалістів. Так ми зняли Північну Салтівку в Харкові – це був, як на мене, другий Маріуполь. Коли ти там ходиш посеред зруйнованих будинків – це одне, а коли злітаєш і дивишся з висоти пташиного польоту – ти бачиш всі справжні масштаби руйнувань.
Ви почали допомагати армії з перших днів повномасштабного вторгнення, поки ще не з’явилась ідея VR-експедицій
Саме так, я тоді відкрив волонтерський цех з пошиву одягу, але зрозумів, що є потреба в бронежилетах. Ми 3 місяці тестували плити для бронежилетів з думкою, що якщо нас призвуть до лав ЗСУ, то наш бронежилет повинен нам врятувати життя. Плити приходили з Германії, Єгипту, Туреччини, потім ми з друзями їх розстрілювали. На третій місяць тестувань ми знайшли класні плити, і вони виявились українськими. Це були єдині плити з тих, що нам приходили, які стримували російські кулі.
Ви переживаєте ескалацію воєнних дій вже не вперше?
Так, я зустрів початок війни у 2014 році у Донецьку, мені було 13 років. Ще 5 років після початку війни я прожив в російській окупації, а потім переїхав до Харкова, а пізніше до Києва. Це дуже сильно впливає на тебе, складно було жити в окупації. Я ловив себе на думці, що хотів би відзняти Донецький аеропорт. Там почалась моя історія, там вона має й закінчитись у гарному сенсі цього слова.
Скільки людей працює над проєктом з візуалізації наслідків війни?
12 людей – це маркетинг, піар, оператори, монтажери. Неможливо розповісти щось світові, якщо в тебе продукт чи послуга не першої якості. Нам потрібно було витримати цю технологічну планку. У нас не було референсів, від яких можна відштовхуватись, але нам вдалось, на мою думку. Я робив все потроху – допомагав з SMM, команді продакшену, домовлявся за дозволи та підписував договори, організовував експедиції.
На чому ви хочете зосередити свою увагу найближчим часом?
Зараз я вже вийшов з проєкту про візуалізацію ландшафтів війни. Мене все-таки тягне до розумного фермерства, тому що я розумію, що клімат змінюється. Я дуже хочу продовжити займатись вертикальним фермерством, яким займався до війни – це створення штучної середи для вирощування рослин у закритому середовищі за допомогою комп’ютера, вентиляції та правильно підібраного добрива. Завдяки цьому можна вирощувати всі культури – від помідорів чері до апельсинів.
До 2022 року у нас були домовленості з європейським аерокосмічним агентством на тестування нашої технології, яка б дозволяла вирощувати в невагомості. Але з початком війни наші ферми в Гостомелі були зруйновані росіянами.
Також спробую себе в сфері імпортозаміщення. У нас використовується багато російського софту, тому що немає альтернатив – це бухгалтерські системи, платформи для SMM та маркетингу. Я хотів би створити наші платформи для цього. Коли ми переможемо, ми повинні мати свої соціальні мережі, які ми розробили самі, тому що росіяни можуть накласти санкції теж. Через це ми могли б доносити правду і ніхто б це не блокував. Якщо б на Америку напали, МЕТА би вже заблокувала всю Росію.
Чим ви пишаєтеся найбільше?
Я дуже пишаюсь, що я з Донецька, і є людиною, яка любить Україну. Зі мною Росія зіграла поганий жарт. Вона відібрала в мене дім. Всю ненависть до них я виплескую у своїх проєктах та в тому, що я роблю.
Що вас надихає рухатись далі?
Мене надихають успіхи нашої армії. Мене надихає моя родина – це наречена та собака. Мене надихають мої друзі, які не втекли за кордон, а воюють на фронті. Інші думають про те, щоб щось створити під час війни, тому що дуже складно створювати та підтримувати нові сервіси під час війни в Україні.
