Володимир Бірюков – експерт в області журналістики, теле- та радіоведучий, викладач, волонтер та автор книги «Історії (Не)відомого журналіста».
Володимир став переможцем грантової програми «Talents for Ukraine» від KSE Foundation. Це унікальна грантова програма, яка відзначає трансформаційну силу особистостей та їхній вплив на суспільство.
У своєму інтерв’ю він розповідає про вплив війни на журналістику, фіксерство, благодійні проєкти в Латвії та свою другу книгу «Історії (Не)відомого волонтера».
Про журналістику і натхнення
У журналістиці я з 15 років. Завдяки тому, що сестра була продюсером на радіо, я мав можливість спостерігати за нею і з часом зрозумів, що журналістика – це моє.
Але батьки були повністю проти моїх уподобань. Мама завершила музичний навчальний заклад, папа військовий. На їхній погляд, діти повинні займатися чимось серйозним, дуже важливим. Пам’ятаю татову фразу: «Підеш у журналістику – будеш собакам хвости крутити». Але проти всіх переконань рідних, я і моя сестра вибрали саме цю професію.
Перша моя публікація була в журналі «TeenAger». Це був текст про відомий, на той час, конкурс «Шанс». Так вийшло, що моєю сусідкою була співачка Наталія Валевська, а няньчив мене Кузьма Скрябін. Вони поділилися зі мною інформацією, яку я скомпонував в одне ціле. Потім від руки написав статтю, надіслав її в редакцію «TeenAger» і переміг! Мій виграш тоді складав 50 гривень. В 2005 році, коли одна булочка коштувала 50 копійок, для школяра це була гарна сума. Після цього конкурсу підписав з журналом договір і став повноцінним членом їхньої команди. Ми співпрацювали протягом року. Пізніше я почав працювати на радіо «Шарманка» (зараз Power FM).
У журналістиці мене надихають люди. Нові враження.
У стосунках спочатку ми відчуваємо «метелики в животі», а потім приходить рутина. А от у журналістиці постійно цукерково-букетний період. Я не маю часу на відпочинок і постійно інтегрований в процес – для мене це плюс, а не мінус.
Про початок повномасштабного вторгнення
23 лютого 2022 року я повернувся в Україну з Вільнюса, зі зйомок, а 24 лютого почалися обстріли. Спершу я пішов записатися до ТРО. Пам’ятаю, нас було дуже багато і всі хотіли долучитися до оборони. Але так як я не служив в армії, не проходив ніякої військової підготовки, мене не взяли.
У перші дні було дуже багато дзвінків із-за кордону. Хтось запитував, чим допомогти, а хтось повідомляв, що зі мною розірвано контракт і я без роботи. Чесно, для мене, у той період все зупинилося. Я не знав, що далі робити. Ходив по вулицям, роздавав цигарки та їжу військовим.
Через деякий час, так як мене знали іноземні журналісти, від редакцій почали надходити запити прокоментувати ту чи іншу ситуацію. Що цікаво, ніхто не запитав, як в мене справи.
В один день мені подзвонили з Ізраїлю: «У вас щось відбувається в Чорнобилі. Можете прокоментувати?». Я не був там, але в мене була інформація, з якою вийшов в ефір.
В Ізраїлі проживає велика кількість українців, і після ефіру багато з них писали слова підтримки та подяку за висвітлення події. У той момент я зрозумів, що можу донести інформацію до багатьох.
Я взяв ноутбук і почав писати всім знайомим колегам за кордон, що я в Києві, я можу бути корисним і готовий ділитися інформацією!
На мене зразу вийшла німецька компанія Katapult (німецький журнал). Вони запропонували співпрацю і фінансову допомогу на перший час. Коли надіслали бронежилет, я зрозумів, що градус моєї роботи буде високий.
Потім познайомився з компанією «Deutsche Welle». Вони сказали, що як буде звільнення Київської області, вони приїдуть і я буду їм потрібний як фіксер. Це слово було для мене новим. Тоді я подумав, що це буде потрібно щось ремонтувати. (сміється)
Фіксер – місцевий координатор (провідник), який допомагає організувати робочий процес журналістам, знімальним групам телеканалів під час їхніх закордонних відряджень.
З того часу я почав активно давати інтерв’ю журналістам з різних країн, і їх ставало все більше й більше. Був такий момент, коли я спілкувався з телеведучими BBC, а потім сказав: «Вибачте. Зараз мені потрібно виходити на CNN» ( наша зустріч була запланована за півтора тижня). Пам’ятаю, що телеведучий BBC сильно обурився – ми встигли поспілкуватися дуже мало часу.
Зі мною зв’язувалися всі, хто цікавився подіями в Києві. Я зафіксував рекордну кількість виходів за добу – 120! Я сидів на одному місці і постійно розмовляв. Працював без відпочинку.
01 квітня до Києва приїхали представники «Deutsche Welle», Catapulta і ми вирушили в Ірпінь та Бучу. Ми були першими журналістами, кому надали доступ до зйомок.
У Бучі ми побачили велику гору мішків. Я думав, що це сміття, але то була гора спалених тіл.
Ми все знімали, спілкувалися з постраждалими людьми, слухали історії про зґвалтування. Всі відео, фотоматеріали передані в Гаазький суд. Сподіваюсь, вони зіграють важливу роль. Після всього побаченого я не міг їсти, не відповідав на дзвінки і цілий день дивився мультфільм «Том і Джеррі».
Володимир Бірюков: “Я був в Києві і чув, як прилітали ракети. Але те, що творилося за межами Києва – це звірство. Воно було за гранню можливого. Я все це бачив на власні очі і це підштовхнуло мене говорити в іншому тоні щодо рф. Вони вбивці. Вони знищують населення.” Фото: Сергій Нужненко, Радіо Свобода
16 квітня 2022 року, прямо під час прямого включення на латвійському телеканалі, біля мого будинку стався приліт ракети, дійшла вибухова хвиля, у кімнаті, де я знаходився, попадали платівки. Ведучі не зрозуміли, що відбулося, і дуже злякалися. На диво, інтернет не зник. Я взяв ноутбук, сів у ванну і повідомив їм, що вони є свідками обстрілу, який відбувається саме зараз. Цей ефір дивились Егілс Левітс – президент Латвії, Артіс Пабрікс – міністр оборони Латвії, український посол Олександр Міщенко і багато латвійців, які мене вже добре знали.
Після ефіру, буквально через 20 хвилин, на мене вийшли з Адміністрації президента Латвії і попросили прибути найближчим часом в Латвію. Але виїхати вдалось тільки через 4 місяці.
Про Латвію та збір 4,4 млн євро для захисників України
Приїхавши до Латвії, я думав, що будуть інтерв’ю. Але мене повідомили, що головна ціль – побудова проукраїнського іміджу та збір коштів.
Через місяць активної роботи на телеканалах і радіо Латвії я знав, напевно, всіх. Навіть на вулиці вітався. У Латвії мене називають Valdis, Володимир латиською.
Збір коштів стартував взимку, що виявилося великою помилкою. У цей час в Латвії піднімалися тарифи на оплату електроенергії, у країні почалася кампанія проти мене: «Приїхав збирати гроші, а нам нема за що платити комуналку».
Володимир Бірюков: “У Латвії живуть чудові люди. Однак, на жаль, є також ті, хто підтримує ідеологію «руского міра», багато емігрантів з росії. Я розумів, що став дуже популярним, коли на мене почали нападати в центрі міста. Був випадок, коли вдарили мороженою рибою в супермаркеті. Деякий час було страшно ходити одному. Ти не знаєш, чому людина тобі посміхається: тому, що ти робиш гарні речі, чи хоче вдарити”.
Для збору коштів ми випустили ролик, де я та мій друг, латвійський співак Ральфс Ейландс, були на сцені латвійського оперного театру. Для будь-якого латиша це історичне місце, адже саме тут відбулося проголошення незалежності Латвії та вихід з Радянського Союзу. У цьому ролику Ральфс сказав: «Ми отримали незалежність тут, а мій друг зараз бореться, щоб зберегти незалежність своєї країни!».
Ці слова сильно вплинули на латишів, і ми за день зібрали більше 1 млн євро. Я зрозумів, що символічна розмова дуже важлива, і ми трималися цієї стратегії на всіх інтерв’ю, зустрічах. Через 5 місяців ми зібрали 4,4 млн євро.
Про благодійний проєкт «STOPIFY»
Перебуваючи деякий час в Латвії, я зрозумів, що моє завдання тут – під час спілкуватися заручитися підтримкою, яка на наступний день принесе результат.
З друзями ми почали створюватися невеликі волонтерські проєкти по збору коштів на різні потреби для українців. Один з них – проєкт «STOPIFY».
Цей проєкт створили мої друзі-латиші. Він має звичайну інтернет-платформу, до якої кожен латиш може прив’язати свою карту, з якої щомісяця списується обрана сума коштів. Благодійний внесок різний – це 6,99, 10,99 або 14,99 євро. Також, користувач платформи може обрати ціль збору: на тактичну зброю, медикаменти, ремонт техніки, інше. На сайті написаний вислів: «Або випий дві кружки кави, або допоможи Україні». І ще один важливий момент – ця платформа закриється в день перемоги України.
Тобто, латиші чітко розуміють, куди в них щомісяця списується певна сума коштів, і коли це завершиться. Також хлопці постійно надають відкриті звіти, скільки було зібрано коштів та на які потреби вони були направлені.
У перший місяць платформа зібрала орієнтовно 200 тисяч євро. Потім я виступив по всім радіостанціям, телеканалам і наступного місяця сума була вже 500 тис. євро. Зараз платформа щомісяця збирає орієнтовно 1 млн євро.
Таких проектів діє декілька. До речі, Латвія одна з перших країн, яка створила пісенний марафон по збору коштів для наших військових. Навпроти російського посольства зібралися всі співаки Латвії і співали, допоки не втомляться. У той день було зібрано близько 1,5 млн євро.
Про перемогу в «Talents for Ukraine» від KSE Foundation
Про проєкт я дізнався від своєї подруги Катерини Скуридіної, коли ми перебували в Ризі і готувалися їхати назад до України. Добре пам’ятаю цей день. Тоді ми сиділи в кафешці біля оперного театру і вона мені говорила: «Поглянь, є класна програма – підтримка талантів в Україні. Ти ж зараз повернешся до Києва. Розкажи про себе!»
Чесно, я не вірив. Не тому, що сумнівався в собі, ні. Я думав, що там анкети з усієї країни і моя просто загубиться. Навіщо витрачати час?! Але Катерина уже взялася за формування заявки: переглянула всю мою біографію, проєкти. Через п’ять днів підійшла, розказала що та де заповнювати, і заявка була відправлена.
Після повернення в Україну я мав багато зустрічей, все розписано погодинно. Про участь в конкурсі я взагалі забув. Наталя Кравченко, керівниця напрямку розвитку талантів та спільнот KSE Foundation, звонила, напевно, тиждень, але я не мав можливості взяти слухавку. А потім прийшло sms-повідомлення: «Ви перемогли в Talents for Ukraine! Будь ласка, вийдіть на зв’язок». У цей момент мені було і радісно, і дуже соромно.
Володимир Бірюков: “Мені дуже приємно, що велика кількість оточуючих людей, вірять в мене! Це надихає рухатися далі і робити добрих справ більше”.
Після зустрічі з Наталею та отримання нагороди я зробив пост в соціальних мережах з анонсом виходу своєї другої книги. Адже тепер мав на випуск достатню суму. Бо щоб випустити свою першу книгу «Історії (Не)відомого журналіста» я додатково працював на радіо.
Про плани та викладацький досвід
Наразі я відмовився вести усі журналістські проєкти та активно працюю над власним. Він буде повністю онлайн, заснований на музиці та матиме волонтерські цілі. Мета проекту – підтримка української культури та допомога військовим.
Щодо волонтерства, то ця тема мені дуже близька. Я часто долучаюся до різноманітних проєктів по збору коштів: чи то на закупівлю дронів, чи будівництво житла.
Один з таких проектів – «Музична мрія» – збір та передача музичних інструментів в деокуповані громади Київської області. Для прикладу, окупанти вщент розтрощили всі музичні інструменти в Гостомельській територіальній громаді. Спільно з відомими акторами і співаками вдалося зібрати достатню кількість різних інструментів та передати їх селищному голові.
Освіта є важливою частиною мого життя. Я викладаю близько трьох років. Колись це були майстер-класи в різних університетах, а зараз я офіційно працюю в Авіаційному університеті, кафедра «Міжнародна журналістика».
Нещодавно провів майстер-клас в університеті «Київська школа економіки», де переважна більшість студентів навчаються бізнес-економіці, праву та штучному інтелекту. Але незалежно від того, на якій спеціальності ти навчаєшся, журналістика – це комунікації, і потрібно розуміти цю сферу також. Ми не знаємо, ким завтра буде сьогоднішній студент: засновник чи керівник компанії, Team Lead чи спеціаліст вузького профілю. Але ця людина повинна розуміти, як отримувати правдиву інформацію та користуватися нею.
Майcтер-клас для студентів KSE
Про «Історії (Не)відомого волонтера»
В Україні зараз активно розвивається вітчизняна література. Моя перша книга «Історія (Не)відомого журналіста», яка містила 16 журналістських історій, мала великий успіх.
У час, коли до української культури прикута увага світових медіа, ми маємо унікальний шанс – ширити своє, українське не тільки в Україні, а й за її межами.
Друга книга матиме назву «Історії (Не)відомого волонтера». Вона починається з того, що я не потрапив на фронт як військовий, але як журналіст – пройшов усі небезпечні точки. У книзі будуть історії про зустріч з татом під Горлівкою, про поїздки з артистами до військових (проєкт «Музичний кордон»), про закордонні поїздки та повернення до нормально життя журналіста і телевізійника, як це було до війни. Також у книзі будуть представлені кейси про те, як будувати бренд особистості.
Наталя Кравченко, керівниця напрямку розвитку талантів та спільнот KSE Foundation:
«Уже рік KSE Foundation впроваджує грантову програму «Talents for Ukraine», щоб відзначити тих, хто щодня змінює світ навколо. Вибираючи таланти в різних сферах, від наукових та високотехнологічних до традиційного виробництва і особистого креативу, ми обрали більше 100 людей.
Володимир Бірюков – журналіст, фіксер, волонтер, ведучий та викладач. Історій його життя вистачить на декілька книг, а харизми – на любов і довіру людей по всьому світу!
З іншими переможцями грантової програми «Talents for Ukraine» можна познайомитися тут: https://foundation.kse.ua/peremozhtsi. Кожен з них – експерт, який робить більше, ніж очікуєш, і в спосіб, про який не здогадуєшся, там, де інші рідко наважуються. Кожна така людина варта вашої уваги, а наша робота – знайти і показати їх вам».