Військовий, коваль, музикант, брат викладача KSE University Юрія Чоп’юка

Для Руслана Чоп’юка були важливими звичайні людські цінності — чесність, відповідальність, наполегливість. Він був сором’язливим, але впертим: коли вже щось вирішив зробити, його неможливо було відговорити. Попри сором’язливість, Руслан запам’ятався своїм побратимам дружнім, стійким та витривалим. Накази виконував сумлінно, а останній бій прийняв із честю Воїна: батькам сказав, що не відступатиме, навіть якщо загине.

Руслан завжди робив тільки те, що йому подобалося. Хлопець не відзначався великими успіхами у школі, хоча й навчання давалося йому легко. У перший клас пішов до школи в селі Розтоки, а з 6 класу навчався у Бо́гданській школі. З дитинства захоплювався музикою, грою на народних музичних інструментах. Закінчив Рахівську дитячу музичну школу, де зі старшим братом Юрієм грав в оркестрі, а також брав участь в обласних етапах конкурсу з гри на цимбалах.

Любов до музики у Руслана передалася від батька, який розвивав талант сина. Разом вони брали участь у концертах до визначних дат та під час новорічних і різдвяних свят. Однак, після закінчення школи у рідній Закарпатській області, хлопець вирішив не продовжувати музичну освіту і натомість переїхав у Золочівський район, що на Львівщині. Тут, в Червоненському вищому професійному училищі Руслан здобув фах електрогазозварника. Юнак із великим задоволенням займався куванням — виробляв металеві підсвічники з квітами та інші художні вироби. Один із них він згодом подарував побратиму по службі.

Коли навчання у Золочеві завершилося, у червні 2020 року Руслан повернувся додому та одразу ж подався до військкомату. Так він потрапив в армію, де строкову службу проходив у Президентському полку. Хлопець надзвичайно пишався тим, що у складі Почесної варти Президента брав участь у святкуванні 30-ї річниці Незалежності України. За сумлінну службу Руслана Чоп’юка нагородили медаллю «За жертовність та любов до України» та медаллю-відзнакою «Учасника військового параду 2021».

У грудні 2021 року, повернувшись з армії, хлопець вирішив спробувати свої сили у Чехії, куди відправився після отримання робочої візи. Однак за кордоном встиг попрацювати лише два місяці: повномасштабна війна змінила плани юнака — він повернувся додому, аби захищати Батьківщину від російської агресії.

У лави ЗСУ Руслан долучився піхотинцем до 15-го батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Після проходження короткого навчального курсу хлопець відправився на фронт. Перший важкий бій, в якому йому довелося взяти участь, відбувся у квітні, на Вербну неділю, поблизу міста Лиман. У наступні шість місяців йому ще не раз доводилося брати участь у непростих штурмах. Згодом його перевели з піхоти у навідники на бронетехніці.

Востаннє юнак бачився з рідними у липні 2022 року. Командир відпустив хлопця на кілька днів під «чесне слово», аби він провідав у пологовому будинку Івано-Франківська свою маму та новонароджену сестричку. Тоді ж він останній раз наживо спілкувався з братами, відвідав батьківську хату у закарпатському селі Бо́гдан та зіграв на цимбалах український гімн.

На той момент Руслан вже пережив кілька контузій, які давались взнаки — погіршилися слух та пам’ять. Хлопець міг залишитися на лікування, однак повернувся на фронт, бо «хлопці чекають».

Юнак будував плани на майбутнє. Зустрічався з дівчиною та мріяв купити будинок. Просив маму підшукати житло у Рахові, неподалік від рідного села. Однак доля розпорядилася інакше — 15 жовтня 2022 року у бою під Новою Кам’янкою в Херсонській області він зник безвісти.

Рідні до останнього вірили, що Руслан повернеться з війни живим. Але через 11 місяців після зникнення, 19 вересня 2023 року, надійшла офіційна звістка про його загибель. Хлопця поховали на окраїні рідного села у підніжжі гори, де він малим разом з братом Юрієм ходив збирати гриби і ягоди.

Ціннісні орієнтири:

• Жити чесно
• Брати на себе відповідальність
• Бути наполегливим
• Цінувати сім’ю
• Робити те, що подобається

XTYDCKWP

Бойова медикиня, медійниця, громадська діячка, студентка KSE University

Мудра, сильна, смілива, харизматична, стрімка, вона «горіла» й «запалювала» інших. Ірину описують як ідеалістку із загостреним почуттям справедливості: їй завжди йшлося про те, аби допомогти іншим, та зробити цей світ кращим.

Турботлива, любляча, готова завжди прийти на допомогу — такою дівчину пам’ятають найрідніші. Людина, яка постійно навчається нового, дає слушні поради та віддає всю себе тому, в що вірить.

«Щоб мати силу бути вільною людиною, треба бути сміливим. Бо тільки сміливі мають щастя і краще вмерти, біжучи, аніж жити, гниючи», — напише дівчина у своєму прощальному листі. Для Ірини Цибух свобода була найвищою цінністю, тому свою участь у війні за вільну Україну дівчина розпочала волонтеркою добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» у 2015 році, коли їй тільки виповнилося сімнадцять.

Журналістка за освітою, у 2017 році Ірина долучилася до команди «Суспільного мовлення», де була менеджеркою і стала частиною реформи, працюючи на «Суспільне Дніпро» й «Суспільне Донбас». Ірина реалізовувала освітні проєкти у віддалених селах Донеччини й Луганщини: працювала з філіями, готувала міжрегіональні спецефіри, втілювала грантові проєкти та знімала документальні фільми, була медіатренеркою і впроваджувала програми з медіаграмотності для дітей.

У 2018 році Ірина стала фіналісткою конкурсу професійної журналістики «Честь професії» в номінації «Найкращий репортаж», а у 2021 — разом із колегами із Суспільного, перемогла в конкурсі в категорії «Найкраща публіцистика в локальному медіа».
Паралельно з роботою, у 2020 році Ірина вступила до Київської школи економіки, де у 2022 році мала захистити диплом та здобути магістра з публічного управління та адміністрування. «Я думаю, що для того, аби сталися зміни внаслідок великих потрясінь, треба мати освіту. Освіта і знання є ключем до того, аби змінюватися, рости, розширювати свої горизонти», — розповідала Ірина Цибух.
На момент початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, дівчина перебувала на східній частині України: 22 та 23 лютого в Покровську і Краматорську Ірина презентувала свій документальний фільм «Відстань» — про дітей із віддалених сіл Донеччини й Луганщини, яким бракує інклюзії. 24 лютого презентація мала відбутися в Сіверськодонецьку, а 25-го — в Києві. Уже за декілька днів після вторгнення Ірина повернулася до Києва та долучилася до медбатальйону «Госпітальєри», де зайняла позицію старшої 5-го екіпажу: займалася медичною евакуацією бійців, котрі брали участь у боях за Київщину.

Як парамедикиня медичного батальйону «Госпітальєри», Ірина була на п’ятнадцяти ротаціях (у Київській, Донецькій, Запорізькій і Харківській областях) та врятувала багато життів, постійно ризикуючи своїм. А ще — Ірина всім серцем любила Донеччину, бо «тут треба поборотися, щоби бути собою», та всім казала, що родом із Макіївки, хоча насправді народилася та виросла у Львові. Дівчина жила ідеєю визволення України й продовження теми УПА, пишалася належністю до козацького роду.

Ірина Цибух регулярно з’являлася в медіа, надавала інформацію журналістам про роботу парамедиків та медиків у зоні бойових дій, була борчинею за рівні права та можливості для жінок на фронті й у цивільному житті, інформувала про можливості навчання та підготовки добровольців для надання домедичної допомоги, працювала над ідеєю розроблення й впровадження на державному рівні політики пам’яті та меморіалізації (планувала присвятити цьому свою магістерську роботу) і висвітлювала її у ЗМІ.

Під час повномасштабного вторгнення Ірина опублікувала низку випусків подкасту «Щоденник-подкаст Чеки» (Чека́ — позивний Ірини, — ред.) спільно з медіа «Свідомі».

У 2023 році Президент України нагородив Ірину Цибух Орденом «За Заслуги» III ступеня, а у 2024 році (посмертно) — Орденом «За Мужність» III ступеня. Загинула, виконуючи бойове завдання на Харківському напрямку, у травні 2024 року.

Ціннісні орієнтири:

• Навчатися впродовж життя
• Ґрунтовно знати історію
• Пам’ятати загиблих і спільно проживати цю війну
• Любити
• Читати

Розвідник, аналітик, працював у центрі KSE StratBase

Яр Батог загинув 10 липня 2024 року в селищі Нью-Йорк на Донеччині, за п’ять днів до свого 27-річчя. За своє коротке життя він встиг зробити багато: стати військовим командиром, очолити центр KSE StratBase, сприяти інтеграції української та європейської енергосистем, і протистояти маніпуляціям як фактчекер.

У цей час Яр міг би жити й навчатися в іншому Нью-Йорку, у Сполучених Штатах Америки. Якби не росія. У 2022 році він вступив на магістратуру одразу у два престижні університети США — Колумбійський і Джорджтаунський  і мав розпочати навчання в одному з них. Яр щиро вірив у краще майбутнє України та у те, що його основою є якісна освіта. 

 «Людина з внутрішнім стержнем, яка точно знає, чого хоче в житті», — так характеризують Яра його друзі. Вони також згадують, що з хлопця брали приклад багато людей. «Навіть зараз, приймаючи важливі для себе рішення, я думаю: «А що б зробив Батог?». І відповідь одразу стає очевидною», — ділиться його товариш.

Світлий, щирий і людяний, Яр мав відмінне почуття гумору. А ще — з ним ніколи не було страшно. «Часом йому навіть не треба було щось говорити: сама присутність Яра надавала сміливості. Тепер треба вчитися виховувати це в собі — не боятися робити те, що вважаєш правильним. Яр нічого не боявся»,— згадує подруга юнака Аліна.

 Яр Батог народився у селищі Сосниця на Чернігівщині. Закінчив місцеву гімназію із золотою медаллю та факультет міжнародних відносин у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка з відзнакою. За обміном вивчав політичні науки у Гранадському університеті в Іспанії.

Ще навчаючись в університеті, Яр почав працювати фактчекером у проєкті VoxCheck, де розвінчував фейки та маніпуляції українських політиків. До повномасштабного вторгнення хлопець також працював провідним консультантом відділу міжнародної співпраці НЕК «Укренерго» та встиг зробити вагомий внесок в інтеграцію української та європейської енергосистем.

 У 2019 — 2022 роках Яр керував центром KSE StratBase при Київській школі економіки, який у співпраці з Гаазьким центром стратегічних досліджень аналізував зовнішню політику росії та українсько-російські відносини. Ті, хто добре знали Яра завжди дивувались тому, звідки в нього стільки енергії і як у нього було 24 години на добу, за які він встигав вчитися, багато читати, працювати, зустрічатися з друзями, займатися спортом.  

Окрім того, Яр багато подорожував Україною і світом, знав англійську та іспанську мови. Близькі та колеги згадують його захопливі історії про мандрівки Колумбією та Африкою. А ще — говорять про дивовижне вміння Яра знаходити спільну мову з будь-якою людиною та підтримувати теплі контакти протягом багатьох років. «У нього були друзі ще з часів садочка, школи та університету. І на кожній роботі він знаходив товаришів. І це не просто друзі, які існують десь у вакуумі, а ті, з  ким він старався проводити час. Коли приїжджав в Київ зі служби, його графік був чітко розписаний, бо треба було зустрітися з усіма», — каже друг Олексій.

 У 2022-му після повномасштабного вторгнення Яр Батог відклав навчання в США. І попри те, що мав бронювання, прийняв рішення мобілізуватися. «Немає нічого важливішого, ніж ця війна. Моє місце зараз саме в армії, і всі мої проєкти та плани на паузі. А після війни я продовжу там, де зупинився», — пояснював свій вибір друзям.

Яр воював на східному напрямку і за два роки війни став командиром розвідгрупи. Побратими кажуть, що попри юний вік, він був для них авторитетом: хоробрий, професійно підготовлений, хлопець багато часу приділяв вивченню військової справи.

У 2022 році Яра нагородили грамотою за сумлінне виконання службових обов’язків у ЗСУ, а у 2023 році — почесним нагрудним знаком головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» та нагрудним знаком «Ветеран війни — учасник бойових дій». У 2024 році юнак отримав орден «За мужність» III ступеня.

Яр Батог хотів взяти участь у реформуванні української армії, та планував пройти офіцерські курси, але не встиг. Він мріяв про сильну, незалежну Україну і до останнього боровся за її майбутнє, залишивши після себе світлу пам’ять і натхнення для тих, хто продовжить його шлях.

  Ціннісні орієнтири:

•     Працювати та бути людиною
•     Бути корисним для суспільства / країни
•     Бути справедливим
•     Постійно навчатися
•     Бути вірним собі та своїм принципам